пятница, 16 декабря 2011 г.
Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874 — 1898», зроблений М.
Павликом. У збірнику взяли участь Л. Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.
ПІСНЯ І ПРАЦЯ
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
"Мамо, голубко! — було, налягаю. —
"Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!"
"Ні, синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки".
Мамо, голубко! Зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.
"Синку, кріпися! — мені ти твердила. —
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей".
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Праця ввела мене в тайники темні,
Відки пісень б'є чарівна пора,
Нею дива прояснилися земні,
Загадка нужди людської стара.
Пісня і праця — великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий — як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
14 іюля 1883
92) «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою
Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року
Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр
Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».
Львівський національний університет імені Івана Франка
Його засновано в 1661 році. А в цьому році він відзначає своє 350 річчя!
Притча о глупости.Иван Франко
Вспорхнув на ветку, птичка
Промолвила: – Дурак!
Тебя я обманула,
А ты попал впросак.
Добыча дорогая
К тебе влетела в сеть.
Из-за меня, охотник,
Ты мог разбогатеть.
В моём брюшке таится
Награда для ловца –
Алмаз крупнее вдвое
Куриного яйца.
– Начнём, – сказала птичка,
– Запомни мой совет:
Жалеть о том не чадо,
Чего уж больше нет.
Сказал охотник: – Правда.
Разумен твой совет.
Жалеть о том не надо,
Чего уж больше нет.
– Затем, – щебечет птичка.
– Не стоит портить кровь,
Стараясь понапрасну
Вернуть былое вновь.
Сказал охотник: – Верно.
Не стоит портить кровь,
Стараясь понапрасну
Вернуть былое вновь.
Щебечет птичка: – Слушай
Последний мой совет:
Не верь досужим бредням –
Чудес на свете нет.
Сказал охотник: – Дельно.
Запомню твой совет:
Не надо верить бредням –
Чудес на свете нет.
Спасибо за науку,
Счастливого пути!
Да в сети к птицелову
Опять не залети!
Вспорхнув на ветку, птичка
Промолвила: – Дурак!
Тебя я обманула,
А ты попал впросак.
Добыча дорогая
К тебе влетела в сеть.
Из-за меня, охотник,
Ты мог разбогатеть.
В моём брюшке таится
Награда для ловца –
Алмаз крупнее вдвое
Куриного яйца.
Охотник чуть не плачет,
Бормочет: – Как же так?
Несметное богатство
Я упустил, дурак!
Сидит на ветке птичка
Не слишком высоко,
А до неё добраться
Совсем не гак легко.
Охотник, не мигая,
С неё не сводит глаз.
Вот-вот она умчится,
А вместе с ней алмаз!
Зовёт охотник: – Пташка!
Вернись ко мне скорей!
Отцом тебе я буду,
Ты – доченькой моей.
И ветку золотую
Тебе я закажу,
И в клетку золотую
Посажу
А птичка отвечает:
– Ты так же глуп, как был
Все три моих урока
Сейчас же позабыл.
В награду за науку
Лететь ты мне велел,
А сам через минуту
Об этом пожалел.
Ещё я не успела
Пуститься в дальний путь
А ты уже задумал
Прошедшее вернуть.
И веришь небылице,
Что в птице есть алмаз
Крупнее этой птицы
Во много-много раз!
Перевод с украинского С. Маршака.
Театр імені Івана Франка
У розмовній мові ми його називаємо "театр Франка" або навіть просто "Франка".
Повне ж назва театру - національний академічний театр імені Івана Франка. Офіційний сайт - http://ft.org.ua
Мабуть, це самий популярний і знаменитий театр в Києві. Люди, які вкрай рідко вирішуються сходити на перегляд вистави наживо вибирають або його, або театр російської драми ім. Лесі Українки. Красивого біло-блакитному будівлі, яка спочатку була побудована на місці ставка, вже більше 110 років. Сам же театр був заснований в 1920 і очолений режисером з відомим ім'ям Гнат Юра.
Усередині цієї будівлі перебувати цікаво тому, що там інтер'єр дійсно балує погляд відвідувача. Так, загалом-то і основний зал виглядає прекрасно.
Є в театрі і друга, маленька сцена, іменована "Театр у Фойє". Там усе простіше, але зате затишніше.
Аналіз поезії І. Франка «Гімн»
1
Образ нездоланного духу в поезії «Гімн» І.Франка
Любов до народу, непокірність несправедливості, революційні настрої – усе це стало особливою рисою поезії Івана Франка. Цей поет («Академія в одній особі», як говорили сучасники) швидко став улюбленцем великого українського народу, а його вірші – шедеврами української літератури. Його вклад в нашу літературу неможливо переоцінити. Одним з його найвеличніших творів є поезія «Гімн» зі збірки «З вершин і низин»,котру можна вважати не тільки одним з головних творів збірки, а й головним твором усього літературного шляху Франка, квінтесенцією його таланту, любові до народу та революційних настроїв. Він був дуже мужньою людиною, котра не боялась говорити правду, як на мене, І. Франко здійснив громадський подвиг, він закликав усіх боротися.
Вірш «Гімн»- це мільйони людей, ціла нація, котра об’єдналася в образі одного мужнього революціонера. Цей організм, клітинами котрого є звичайні люди –не мириться з неволею, не хоче щоб йому нав’язували свої думки та правила. «Вічний революціонер»- це дух , що є незримим, але дуже сильним, цей дух є в кожній людині. Цей дух хоче звичайних, загальноприйнятих радощів таких як: « щастя, воля». В нього є дуже сильні засоби боротьби з гнітом: « дух,наука,думка,воля» , котрі контрастують з пітьмою. Революціонер закликає всіх нас до боротьби, він змушує нас не просто розмовляти, жалітися на долю, плакати та страждати, а боротися з завзяттям та силою, зібратися і наносити розумні удари. « Не ридать, а добувать!»- заповів нам автор. Ніщо не може злякати «революціонера»: «ані війська муштровані , ні гармати лаштовані». У поезії автор натякає що цей дух зародився вже давно ( «Хоч від тисяч літ родився») , тим самим згадуючи усі ті часи, коли Україна боролася за свою свободу та незалежність, кров’ю та потом здобуваючи перемогу. Та пітьма робить з народу рабів та не хоче, щоб в них прокинулось почуття самоусвідомлення. Але в «пітьми» нічого не виходить. Люди прагнуть до свободи, справедливості та світу. Вірш закінчується ідеєю нового дня, коли все стане на свої місця та зімнеться на краще. Автор переконує нас, що всі зміни попереду та треба тільки мати віру в свою ідею, країну та яскраве майбутнє.
Насамкінець, хочеться сказати, що ця поезія дуже динамічна, сильна та закликає всіх до боротьби. Вона відноситься до найсильніших революційних засобів агітації. Як на мене, вона написана зі смаком, із почуттям національної гордості та віри в велику перемого поганого над гарним.
Самойленко А. 10-А
2
Засоби художньої виразності у поезії «Гімн» І. Франка
Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі.
Слово «гімн» походить з латинської мови, означає хвалебну пісню. Це пісня революційному духу, вічному бажанню людей до волі й незалежності.
Для посилення могутньості народуавтор користується аллітерациєю (повторення однакових приголосних). Він домінує зухвалими та різкими звуками "р", "т" і "ш". Таким чином поет акцентує увагу на непробивній силі українського народу, його незламності на прагнення до перемоги.
У поезії вдало підкреслюють і ставлення поета до сил реакції слова-образи: тортури, мури, війська муштровані, гармати лаштовані, шпіонське ремесло, пітьма поля, зла руїна . Дух правди показаний у постійному русі і всеоновленні (родився, розповився, йде, простується, міцніє, спішить, зве, не уступить, не дасть).
Щоб не втрачати бойовий настрій поезії, Франко використовує прикметники, які зберігають емоційну окраску. Наприклад: вічний,
сильний, власний, міцний. Також до цього списка ми можемо додати головний символ вірша - революціонер.
Революціонер -переконаний діяч революції, учасник революційного руху. У переносному значенні — той, хто робить переворот, відкриває нові шляхи розвитку в якій-небудь галузі.У чому його сила? Сила його як вічного Добра в тому, що його підтримує як виразника своїх сподівань народ, котрий вистраждав і виробив у собі цей дух у довговіковій боротьбі з насильством і тиранією.До речі, слово «революціонер» в дожовтневій класичній поезiї Франком уживається вперше.
Анафора «ні» у першій строфі ще більше підкреслює силу й міць бойового духу.
Жмудська Д. 10-А
Вислови Івана Франка, які стали афоризмами
Іван Франко на грошах
Іван Франко зображений на трьох різних видах купюр Україні вартістю 20 гривень (1992-1994р, 1994-2003р, 2003р)
Іван Франко в філателії
Пам'ятники Іванові Франку
среда, 14 декабря 2011 г.
Екранізації
«Борислав сміється» (1926),
«Якби каміння говорило» (1957),
«Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1986) і чотирисерійний стилізований фільм (2003),
Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»),
Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963),
Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971),
Телесеріали О. Бійми «Пастка» (1995) та «Злочин з багатьма невідомими» (1993).
П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005)
Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, акт. С.Бондарчук), його образ створив Я. Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).
Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).
Цікаві факти
Ім'я письменника (вулиця Івана Франка) носять вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Сімферополі, Керчі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому, Пермі та Луганську, Кіровограді.
Ім'я письменника носить вулиця в Монреалі.
На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано - Франківськ.
пятница, 2 декабря 2011 г.
Михайло Коцюбинський "Критична стаття Іван Франко"
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його».
З статті “Одвертий лист до галицької української молодежі”
Франко І. Зібрання творів у 50 томах. – Т. 45. – С. 401-409.
Чого являєшся меня у сні
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,—
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
Іван Франко
Пісня на ліричні рядки Івана Франка «Чого являєшся меня у сні» у виконанні Віталія Козловського.