Аналіз поезії І. Франка «Гімн»

1
Образ нездоланного духу в поезії «Гімн» І.Франка
Любов до народу, непокірність несправедливості, революційні настрої – усе це стало особливою рисою поезії Івана Франка. Цей поет («Академія в одній особі», як говорили сучасники) швидко став улюбленцем великого українського народу, а його вірші – шедеврами української літератури. Його вклад в нашу літературу неможливо переоцінити. Одним з його найвеличніших творів є поезія «Гімн» зі збірки «З вершин і низин»,котру можна вважати не тільки одним з головних творів збірки, а й головним твором усього літературного шляху Франка, квінтесенцією його таланту, любові до народу та революційних настроїв. Він був дуже мужньою людиною, котра не боялась говорити правду, як на мене, І. Франко здійснив громадський подвиг, він закликав усіх боротися.
Вірш «Гімн»- це мільйони людей, ціла нація, котра об’єдналася в образі одного мужнього революціонера. Цей організм, клітинами котрого є звичайні люди –не мириться з неволею, не хоче щоб йому нав’язували свої думки та правила. «Вічний революціонер»- це дух , що є незримим, але дуже сильним, цей дух є в кожній людині. Цей дух хоче звичайних, загальноприйнятих радощів таких як: « щастя, воля». В нього є дуже сильні засоби боротьби з гнітом: « дух,наука,думка,воля» , котрі контрастують з пітьмою. Революціонер закликає всіх нас до боротьби, він змушує нас не просто розмовляти, жалітися на долю, плакати та страждати, а боротися з завзяттям та силою, зібратися і наносити розумні удари. « Не ридать, а добувать!»- заповів нам автор. Ніщо не може злякати «революціонера»: «ані війська муштровані , ні гармати лаштовані». У поезії автор натякає що цей дух зародився вже давно ( «Хоч від тисяч літ родився») , тим самим згадуючи усі ті часи, коли Україна боролася за свою свободу та незалежність, кров’ю та потом здобуваючи перемогу. Та пітьма робить з народу рабів та не хоче, щоб в них прокинулось почуття самоусвідомлення. Але в «пітьми» нічого не виходить. Люди прагнуть до свободи, справедливості та світу. Вірш закінчується ідеєю нового дня, коли все стане на свої місця та зімнеться на краще. Автор переконує нас, що всі зміни попереду та треба тільки мати віру в свою ідею, країну та яскраве майбутнє.
Насамкінець, хочеться сказати, що ця поезія дуже динамічна, сильна та закликає всіх до боротьби. Вона відноситься до найсильніших революційних засобів агітації. Як на мене, вона написана зі смаком, із почуттям національної гордості та віри в велику перемого поганого над гарним.
Самойленко А. 10-А

2


Засоби художньої виразності у поезії «Гімн» І. Франка
Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі.
Слово «гімн» походить з латинської мови, означає хвалебну пісню. Це пісня революційному духу, вічному бажанню людей до волі й незалежності.
Для посилення могутньості народуавтор користується аллітерациєю (повторення однакових приголосних). Він домінує зухвалими та різкими звуками "р", "т" і "ш". Таким чином поет акцентує увагу на непробивній силі українського народу, його незламності на прагнення до перемоги.
У поезії вдало підкреслюють і ставлення поета до сил реакції слова-образи: тортури, мури, війська муштровані, гармати лаштовані, шпіонське ремесло, пітьма поля, зла руїна . Дух правди показаний у постійному русі і всеоновленні (родився, розповився, йде, простується, міцніє, спішить, зве, не уступить, не дасть).
Щоб не втрачати бойовий настрій поезії, Франко використовує прикметники, які зберігають емоційну окраску. Наприклад: вічний,
сильний, власний, міцний. Також до цього списка ми можемо додати головний символ вірша - революціонер.
Революціонер -переконаний діяч революції, учасник революційного руху. У переносному значенні — той, хто робить переворот, відкриває нові шляхи розвитку в якій-небудь галузі.У чому його сила? Сила його як вічного Добра в тому, що його підтримує як виразника своїх сподівань народ, котрий вистраждав і виробив у собі цей дух у довговіковій боротьбі з насильством і тиранією.До речі, слово «революціонер» в дожовтневій класичній поезiї Франком уживається вперше.
Анафора «ні» у першій строфі ще більше підкреслює силу й міць бойового духу.

Жмудська Д. 10-А